"Щоб змінити людину, починати треба з її бабусі"
Віктор Гюго
Отже, що за ресурси ми маємо в освітньому просторі Олександрійщини? Перш за все, це самовіддані і кваліфіковані вчителі, як у місті, так і в районі. У своєму інтерв’ю «Сільському віснику» (№29) начальник відділу освіти РДА Олена Полтавець зазначила: "Якісний склад педагогів один з найкращих в області. Тобто, потенціал є, і великий.»
Безумовно, маємо підтримку батьків Олександрійщини. В
своїй переважній більшості вони, як замовники освітніх послуг для своїх дітей,
зацікавлені у найвищій якості цих послуг. Так само і учнівська більшість, вже починаючи
з середніх класів, усвідомлює
необхідність ґрунтовної освіти.
Тобто, в трикутнику вчитель-дитина-батьки
маємо всі підстави для продуктивної співпраці.
Визначені державні стандарти і пріоритети. Міністр науки
і освіти Лілія Гріневич заявила: «Ми оприлюднили концепцію нової школи. Вона
буде обговорюватися на серпневих конференціях педагогів. (…) Нова школа має
бути зорієнтована не на відтворення суми знань, а на формування компетенцій
(сформувати випускника як особистість, патріота та іноватора)».*
Тепер про інструментарій. Ситуація з підручниками, в
цілому, має позитивну тенденцію. Більшість дітей підручниками забезпечені, хоча
й виникають окремі проблеми. Шкільні бібліотекарі, ці непомітні герої освітньої
ниви, ретельно зберігають, ремонтують і активно збагачують (при найменшій
можливості!) свої фонди. Допомагають один одному і ведуть взаємовигідний обмін ідеями, досвідом, а іноді виручають і
книжками. Тому що, погодьтеся, навіть
при достатній кількості комп’ютерів, електронних книжок і текстових
інтернетресурсів, на сьогоднішній день - саме
паперова книжка залишається фундаментальним носієм інформації для школяра.
Ось тут бібліотечні фонди Олександрії і можуть
запрацювати на повну потужність, варто лише створити програму, яка дозволить
дітям з сільських шкіл приймати участь у спільних з міськими учнями проектах,
відкритих уроках та читацьких конференціях. А найбільш обдаровані діти, що
навчаються у Малій академії наук, приймають участь у олімпіадах та
різноманітних освітніх конкурсах, можуть пройти справжню практику та здобути навички роботи у багатющих фондах та книжкових сховищах
Олександрії.
Величезний освітній
та виховний потенціал має також музейний простір міста та району. Об’єднавши
зусилля сільських і міських фахівців і ентузіастів, можемо вже через
місяць-другий створити «Віртуальний музей Олександрійщини» і запропонувати його
для всеукраїнського використання.
Фонди шкільних музеїв як у місті, так і в
селах району (особливо району!) мають фантастичні запаси унікальних документів
і артефактів. В них дбайливо зберігають цілий пласт нашої історії, яка з
блискавичною швидкістю йде в минуле, проте ні людських, ні матеріальних
ресурсів для фіксації, ефективного опрацювання, і введення в науковий обіг
цієї документальної бази, поки що, немає.
Але тут є ціле море невикористаних можливостей! Від оцифрування за
допомогою сучасної техніки найбільш вартісних експонатів, до створення дітьми
міста і району спільних виставок, екскурсій, презентацій, відео, та слайд-фільмів.
Проведення подібних практичних занять для тих, хто поглиблено вивчає історію, мову,
цікавиться фольклором та народознавством – стане безцінним доповненням до
теоретичного шкільного курсу. І зауважте, все це не потребує жодної копійки
бюджетних коштів!
Це просто - народна дипломатія, співпраця на горизонтальному
рівні між ініціативними вчителями і ініціативними керівниками навчальних
закладів Олександрійщини. Вона вже здійснюється багато років, проте не набула
ще масового та системного характеру.
В наступній публікації ми звернемося до аналізу проблем
вивчення української, іноземних, та мов національних меншин у нашому краї. Безумовно, така тема, виходячи
з її надзвичайної актуальності, потребує окремої розмови. Зазначимо лише, що
повага до чужої культури,
починається лише за умови поваги - до своєї культури.
починається лише за умови поваги - до своєї культури.
Проте, «За даними соціологічних опитувань 77% українців ніколи не були за
кордоном. А ті, що побували за кордоном, то
це, здебільшого,
були країни пострадянського
союзу.
Декілька разів на рік за
кордоном бувають менш ніж 2% українців. А
14% українців бувають за кордоном менш ніж один раз на два роки.
Серед причин, чому
українці так мало подорожують, називають їхню бідність і проблеми з отриманням віз. Проте спеціалісти вказують й на інші фактори
— український консерватизм, який тягнеться з часів
СРСР, незнання мов, власну лінь і незацікавленість у подорожах,
відсутність «мандрівної традиції» у суспільстві.
Київський міжнародний інститут соціології
з'ясував, що 36% українців не виїжджали навіть за
межі рідного регіону! Хоч
для подорожей
власною країною не треба ні віз, ні занадто багато грошей.
Відтак українці мало знають самі себе і часто живуть
стереотипами
про інші регіони.»**
***
І наостанок, приклад з вже реалізованих, горизонтальних
проектів. Олександр Ліберзон (свого часу керівник Спілки єврейської культури) разом
з батьківським комітетом, якось організував екскурсію п’ятикласників з російськомовної
школи №9 до одного з найвіддаленіших сіл Олександрійського району. Він попросив
провести екскурсію з історії села на українській мові, і сам не соромився спілкуватися
українською з місцевими дітьми-екскурсоводами. Щиро цікавився звичаями,
місцевими легендами та побутом. Співав
він тоді, разом з дітьми, трьома мовами, проте не всі могли йому підспівувати.
Через місяць він запросив наших учнів знов таки ж на спільну з міськими дітьми автобусну екскурсію до Умані! Там ми всі
разом і відвідали меморіальні місця пов’язані з історією та культурою
українців, поляків, греків та євреїв. Найбільше захоплення викликав у всіх дітей
всесвітньовідомий Національний дендрологічний парк «Софієвка».
Він був створений руками українських будівельників-кріпаків, за проектом польського архітектора Людвіга Метцеля,
та по мотивам давньогрецької міфології.
Цей парк є одним з семи чудес України, і яскравим доказом того, що різні народи, коли вони не воюють, здатні спільно творити справжні дива. До речі, точні копії
старовинних карет, що використовуються для прогулянок у парку, теж закуповують у
Польщі.
Думаю, що досвід подібних маленьких і великих мандрівок –
дозволяє дітям і міста, і села, швидше адаптуватися до реалій сучасного світу.
Адже, як стверджують психологи, тільки те, що допомагає нашій адаптації – є нормою. Все ж те, що заважає адаптації людини
– нормою не є.
*Взято - http://m.censor.net.ua (22.08.16)
**Взято - http://galpravda.info/news/817.htm
Немає коментарів:
Дописати коментар