Освітній простір Олександрії (частина 4)

Науку часто плутають зі знаннями. Це велика помилка. Наука це не тільки знання, це усвідомлення, тобто вміння користовуватися знаннями належним чином.

                                                                             Василь Ключевський

Сьогодні ми завершуємо бесіду про вивчення іноземних мов і мову первинного виховання та переходимо до наступної теми. Отже, щодня всі ми користуємось тією чи іншою мовою, проте не завжди усвідомлюємо її, як наукове поняття і виняткове суспільне явище.

 Саме так, виняткове суспільне явище, і це засвідчують функції мови: комунікативна і мислеворча, які мають виразний соціальних характер. «Комунікативна функція (від лат. «communication» - спілкування) – це функція спілкування. (…) Спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.»*

Загальновідомо, що надруковані тексти бувають дуже різними, від «есемесок» - до енциклопедичних статей і докторських дисертацій. І на який рівень володіння мовою підніметься (чи опуститься?) дитина за роки навчання у школі – залежить не тільки від вчителів.

Що робили під час вагітності майбутній батько і майбутня мама? Лагідно розмовляли чи лаялись, грали на музичних інструментах чи тільки у комп’ютерні ігри і «дурачка»? Читали вголос книжки, співали у клубі, чи просто мовчки дивилися телевізор? Сиділи на березі річки чи в «Однокласниках»?

Шановні мами, проаналізуйте, будь ласка, що ваша дитина чула ще до народження, і на якій мові чи мовах спілкувалися з вами в цей час родичі, друзі, сусіди і колеги?

Які телеканали і передачі були вашими улюбленими під час вагітності? Який рінгтон був встановлений на вашому телефоні? Техногенні чи природні звуки були навколо вас? Агресивну чи мелодійну музику слухали ви тоді, і що переважало у вашому житті, сміх чи плачі?

Все перелічене - це теж освітній простір, який впливав на вашу майбутню дитину, задовго до того, як ви одвели її до першого класу.

Саме це, безумовно, і створює той фундамент, на якому дитя починає будувати своє мовлення і мислення. За 6-7 років, які дитина проживає ще до школи, на цьому «фундаменті»,вже й «стіни» піднімаються…

То що ж має робити вчитель? Продовжувати «будівництво», якщо все було гаразд, чи розгрібати катастрофічні «завали»? І це при тому, що основні мовні навички мають бути сформовані до 5 років, бо саме цей період вчені називають найбільш сприятливим для оволодіння навичками мови і мислення.

І що ж має робити потім дитина? Щотижня відвідувати логопеда і намагатися не вживати «матюків», до яких звикла, чи зазубрювати «Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків»?     

«Мислетворча функція мови – функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково, один із найвидатніших мовознавців ХІХ ст.. Гумбольдт назвав мову «органом, який творить думку».*

А цей орган, погодьтеся, має бути українським. І виробляти українські думки, навіть на іноземній мові! Українські думки, по громадянству, ментальності, а не етнічній належності.

Знання української мови, як державної, є запорукою успішного спілкування, допоможе у здобутті освіти, кар’єрному просування так само як і знання однієї, або декількох іноземних мов.

В свою чергу, знання іноземної - починається з досконалого знання і володіння рідною мовою. Це місточок для спілкування  з людьми з інших країн. Відчувати себе з ними на одному рівні – значить мати спільну мову. Недаремно в народі кажуть: «Вивчи мову – відкрий собі світ». І соромиться свого незнання - не треба.  Навчатися потрібно все життя, у будь якому віці. Ось гарні приклади.

«Доступ до безкоштовного онлайн-навчання отримали більш ніж 1млн. тимчасово безробітних, учасників АТО і членів їх сімей, внутрішньо переміщених осіб з метою їх якнайшвидшої адаптації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці і можливості отримати гідну роботу або відкрити власну справу. (…) Розробники називають відмінною рисою  навчання те, що курс враховує особливості менталітета українців, адаптований до реалій країни і особливостям рідної мови.»*

Є і місцевий досвід. «Для державних службовців при Олександрійській районній державній адміністрації організовують курси англійської мови. (…) Паралельно з державними службовцями будуть організовані аналогічні курси для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають на території міста. Викладатимуть волонтери із США та місцеві вчителі»**.

***

Тепер про відкриття світу. Розпочинати треба, на мою думку, з відкриття України. З 4-5 класу, як міські, так і сільські діти повинні знати і бачити, що Україна – це не тільки біленька глиняна хата, калина, річка, степ, лелека… Не лише  багатоповерхівка, лифт, супермаркет, планшет і автомагістраль… Україна це ще й величні фортеці, романтичні замки, стрункі вежі, загадкові підземні ходи, склепіння культових споруд, палаци і арсенали.

А щоб це знати, треба дарувати дітям переважно освітньо-навчальні, а не розважальні мандрівки. Детально про це – у наступному матеріалі. (Про системний підхід до  планування поїздок, визначення маршрутів, їх безпечне проходження та очікувані результати.)

А тут, якщо коротко… Знаєте, перше знайомство з Києвом треба розпочинати чесно: Золоті ворота – Софія - Михайлівський золотоверхий собор – Володимирська гірка – Андріївський узвіз - Лавра. Так склалася наша історія. І діти повинні знати її.

Маючи досвід туристичних та екскурсійних поїздок, впевнений, що Мак-Дональдс, «качелі-каруселі», «пірожено-морожено», цирк і зоопарк – це не Київ. Все це є і в Кременчуці, то для чого ж так далеко їздить?

* Взято - https://m.censor.net.ua/news

**Взято – region.unn.ua/uk/news

Освітній простір Олександрійщини (частина 3)

  Той, хто не знає жодної іноземної мови, нічого не знає про свою.

                                                                                                       Гете

Як ми і обіцяли в попередньому матеріалі, сьогодні розмірковуємо про мову і мови. Отже, що є на мовному просторі Олександрійщини? Перш за все - маємо ситуацію двомовності. І в побуті, і в засобах масової інформації використовується українська та російська мови. 

«Двомовність (білінгвізм) – реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу.»* Так нейтрально пояснює це ВІКІ- словник.

Професор Колумбійського та Єльського університетів Юрій Шевчук називає двомовну ситуацію в Україні «мовною шизофренією»**. Ось так, бачите, дуже емоційно. 

Зблизька ж, все це виглядає набагато заплутаніше і має багато важливих подробиць. В селах району, в побутовому, домашньому, вуличному спілкуванні - переважає український «суржик» або «мішанка».

Українською ж літературною мовою спілкуються найчастіше у школах і дитячих садочках, у сільраді, поштовому відділенні, тобто у державних, офіційних установах.

Українську мову в школах, так само як і іноземну, викладають переважно україномовні вчителі. Вони і з дітьми, і між собою спілкуються українською – як на перервах, так і поза школою. Вони і думають, і «дихають» по-українські, хоча навколо й повно телефонів-комп’ютерів, телебачення й радіо з російськими програмами. Мабуть мову селянам Бог, таки, береже… 

Проте справжній скарб, недооцінений у освітньому просторі всієї країни – це сільські старожили. Вони, як правило, ще є носіями живої народної мови, і зберігають у своєму мовленні справжні лексичні перлини. Їх мова не академічно-правильна, але - яскрава, жива, насичена сталими зворотами, фразеологізмами, приказками та примовками, які є незмінними з кінця ХІХ- початку ХХ століть.

Проте ці люди поважного віку, найчастіше, - не усвідомлюють своєї унікальності, соромляться своєї старості, комплексують через одяг, хвороби, злидні, до молоді і підступити бояться, та й до місцевої школи їх не кличуть. «Якась там баба, на крайку живе…» І безумовно, диплому про педагогічну освіту не має!

У місті ж Олександрії, мовна ситуація така ж складна і суперечлива, як і в інших містах центральної України. У побутовому, домашньому і вуличному спілкуванні – проявляється яскрава двомовність. Це - український «суржик» і «александрійська руска». До того ж у школах, не всі викладачі української мови користуються українською поза уроком; на вулицях, в транспорті, магазинах, лікарні, кафе… 

Дзвенить дзвінок і ми знаємо, а діти на перервах чують – суцільний білінгвізм. Притому не англо-німецький. Це правда. Одночасно слід відзначити, що вивченню теорії української мови в місті приділяється підвищена увага. Класи з поглибленим вивченням, репетитори. Йде справжнє «натаскування», системний тренаж.

Але практичне мовлення дітей – дещо штучне, декоративне, їх мова не виглядає природньо, особливо, якщо батьки не вживають дома українську. У дітей не виникає внутрішнього відчуття мови. А тут ще й телевізор, що не вимикається місяцями, та й радіо в машині – теж не французьке!

Тобто, українську у місті, все ще вивчають як іноземну мову, не для живого спілкування, а для екзаменів, контрольних тестів та ЗНО. Це теж правда. Щодо ментальності… Визначити її мабуть, важко і самій людини, яка виростає в таких умовах. І тут класні години, присвячені національно-патріотичному вихованню, навряд чи допоможуть. «Чи відчувають ці люди мову, в яку вони «бавляться» і вдають, що нею розмовляють?»**

Що ж стосується вивчення іноземної мови у місті, то тут ситуація взагалі нагадує кубік Рубіка або кросворд. Реальність така, що одна з мов двомовного індивіда завжди є домінантною, тобто основною. І в міській школі іноземну можуть викладати, по черзі, то україномовні, то російськомовні вчителі. Крім того, у декого  ще й репетитор може бути російськомовним, так само як і волонтери, носії реальної англійської чи німецької мови. 

Як тут не заплутатись дитині? Вона ж теж, найчастіше, двомовна. І безумовно, існує проблема у тому, що дуже мало людей прислухається до живої народної мови. Як серед дітей, так і дорослих.

Оскільки навчання іноземній мові базується на аналогіях з рідною, або мовою первісного виховання, то рівень володіння нею - має бути досить високий, так само як і теоретичні знання. Якщо ж мова первинного виховання (українська або російська) вивчається «слегка», як іноземна, а в спілкуванні переважає олександрійський варіант мішанки, а природну, живу, цікаву, українську розмовну мову місто чує дуже рідко, то…

***

Ось і наступна ідея, що лежить, майже, на поверхні. Так, давайте почнемо занурювати дітей у мовне середовище, бо перебування у мовному середовищі – справді ефективний метод навчання і виховання. Тільки спочатку – зануримося у середовище державної, української мови!

Давайте спробуємо організувати літні (або канікулярні) мовні табори з поглибленого вивчення - української мови. У сільській місцевості. Не для екзаменів. Для життя. Там спілкування міських школярів із сільськими дітьми і дорослими, для яких українська, з самого малечку, жива і рідна, подарує «гарадским» дітям такі мовні навички і, (найголовніше!) ментальні риси,  яких ні за які гроші в репетитора не купиш. Якщо Вам «не по кишені» вивчати англійську у Англії, то вивчіть, для початку, українську в Україні. Слава Богу, ще є де!

І, погодьтеся, що лелека у «Букварику» - відрізняється від лелеки на дереві чи на свіжезораному городі. Так само як річка – відрізняється від резинового басейну на дачі, а яблуко – від яблучної жвачки.

Тож пропоную використати багатий життєвий досвід і мовні навички сільських старожилів при обов’язковій методичній підтримці фахових вчителів, філологів та істориків. Запис спогадів, пісень, кулінарних рецептів, народних звичаїв і обрядів – неміряне поле діяльності. І, нехай не дуже часто, але можна долучати старожилів (в якості волонтерів), до навчання міських дітей живій українській мові.

Пенсії у селян невеличкі, то чому б їм не доплатити за уроки практичного мовлення та спілкування, як для своїх, сільських, так і особливо для міських дітей? ( Є різні механізми фінансування подібних проектів, від грантів до меценацтва і коштів місцевих бюджетів.) У селі, поруч з містом, бо до Закарпаття далеко і дорого, у літньому таборі, або на базі опорних шкіл, це може бути справжня фольклорна практика, а не тільки уроки-бесіди, ігри, квести, вистави, проекти та відео кліпи. Ось вам простір для місцевих ініціатив та творчості (у рамках децентралізації).

Ми ж розуміємо важливість волонтерів, коли вивчаємо англійську мову? Розуміємо. Визнаємо, що саме спілкування з носієм живої мови покращує мовні навички і знайомить з ментальністю народу? Визнаємо. То чому ж до української  у нас інший підхід?

Адже загальновідомо, що «ступінь володіння рідною мовою (лексико-граматична конкретність мовлення, його стилістичне багатство) створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою. Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) допомагає пізнавати спільне і від’ємне у функціонуванні обох мов.»***

Це ще одна освітньо-виховна  послуга, яку район може надати місту. Безцінна послуга. Бо капіталовкладення у дітей – це капіталовкладення у майбутнє.

                                                   

* Взято - https://uk.m.wikipedia.org

** Взято - zaxid.net/news/showNews, «Двомовність як хвороба»

*** Взято - m.pidruchnikki.com/1355091548047