Освітній простір Олександрійщини (частина 2)

"Щоб змінити людину, починати треба з її бабусі"
 

                                                                    Віктор Гюго                                                                                                                                                                               

Отже, що за ресурси ми маємо в освітньому просторі Олександрійщини?  Перш за все, це самовіддані і кваліфіковані вчителі, як у місті, так і в районі. У своєму інтерв’ю «Сільському віснику» (№29) начальник відділу  освіти РДА Олена Полтавець зазначила:   "Якісний склад педагогів один з найкращих в області. Тобто, потенціал є, і великий.»

Безумовно, маємо підтримку батьків Олександрійщини. В своїй переважній більшості вони, як замовники освітніх послуг для своїх дітей, зацікавлені у найвищій якості цих послуг. Так само і учнівська більшість, вже починаючи з середніх класів, усвідомлює  необхідність  ґрунтовної освіти. Тобто, в трикутнику вчитель-дитина-батьки маємо всі підстави для продуктивної співпраці. 

Визначені державні стандарти і пріоритети. Міністр науки і освіти Лілія Гріневич заявила: «Ми оприлюднили концепцію нової школи. Вона буде обговорюватися на серпневих конференціях педагогів. (…) Нова школа має бути зорієнтована не на відтворення суми знань, а на формування компетенцій (сформувати випускника як особистість, патріота та іноватора)».*

Тепер про інструментарій. Ситуація з підручниками, в цілому, має позитивну тенденцію. Більшість дітей підручниками забезпечені, хоча й виникають окремі проблеми. Шкільні бібліотекарі, ці непомітні герої освітньої ниви, ретельно зберігають, ремонтують і активно збагачують (при найменшій можливості!) свої фонди. Допомагають один одному і ведуть взаємовигідний  обмін ідеями, досвідом, а іноді виручають і книжками.  Тому що, погодьтеся, навіть при достатній кількості комп’ютерів, електронних книжок і текстових інтернетресурсів, на сьогоднішній день - саме паперова книжка залишається фундаментальним носієм інформації для школяра.

Ось тут бібліотечні фонди Олександрії і можуть запрацювати на повну потужність, варто лише створити програму, яка дозволить дітям з сільських шкіл приймати участь у спільних з міськими учнями проектах, відкритих уроках та читацьких конференціях. А найбільш обдаровані діти, що навчаються у Малій академії наук, приймають участь у олімпіадах та різноманітних освітніх конкурсах, можуть пройти справжню практику  та здобути навички роботи  у багатющих фондах та книжкових сховищах Олександрії.

Величезний освітній та виховний потенціал має також музейний простір міста та району. Об’єднавши зусилля сільських і міських фахівців і ентузіастів, можемо вже через місяць-другий створити «Віртуальний музей Олександрійщини» і запропонувати його для всеукраїнського використання.

Фонди шкільних музеїв як у місті, так і в селах району (особливо району!) мають фантастичні запаси унікальних документів і артефактів. В них дбайливо зберігають цілий пласт нашої історії, яка з блискавичною швидкістю йде в минуле, проте ні людських, ні матеріальних ресурсів для фіксації, ефективного опрацювання, і введення в науковий обіг цієї документальної бази, поки що, немає.

Але тут є ціле море невикористаних можливостей! Від оцифрування за допомогою сучасної техніки найбільш вартісних експонатів, до створення дітьми міста і району спільних виставок, екскурсій, презентацій, відео, та слайд-фільмів. Проведення подібних практичних занять для тих, хто поглиблено вивчає історію, мову, цікавиться фольклором та народознавством – стане безцінним доповненням до теоретичного шкільного курсу. І зауважте, все це не потребує жодної копійки бюджетних коштів! 

Це просто - народна дипломатія, співпраця на горизонтальному рівні між ініціативними вчителями і ініціативними керівниками навчальних закладів Олександрійщини. Вона вже здійснюється багато років, проте не набула ще масового та системного характеру.

В наступній публікації ми звернемося до аналізу проблем вивчення української, іноземних, та мов національних меншин  у нашому краї. Безумовно, така тема, виходячи з її надзвичайної актуальності, потребує окремої розмови. Зазначимо лише, що повага до чужої культури,
починається лише за умови поваги - до своєї культури.

Проте, «За даними  соціологічних  опитувань 77%  українців   ніколи    не були за кордоном. А ті, що побували  за  кордоном, то  це,  здебільшого,  були  країни  пострадянського  союзу. Декілька  разів  на  рік за кордоном бувають  менш  ніж 2%  українців. А 14%  українців  бувають  за кордоном  менш  ніж    один раз на  два  роки.

Серед  причин, чому  українці  так  мало  подорожують,  називають  їхню  бідність і  проблеми  з отриманням  віз. Проте  спеціалісти  вказують  й  на  інші  фактори — український  консерватизм, який  тягнеться  з  часів  СРСР, незнання  мов, власну  лінь  і  незацікавленість  у  подорожах, відсутність  «мандрівної  традиції»  у  суспільстві. Київський  міжнародний  інститут  соціології з'ясував,  що 36%  українців  не  виїжджали   навіть за межі  рідного  регіону! Хоч  для  подорожей власною  країною  не   треба  ні  віз, ні  занадто  багато  грошей. Відтак  українці  мало  знають самі  себе  і  часто живуть  стереотипами  про  інші  регіони.»**

***

І наостанок, приклад з вже реалізованих, горизонтальних проектів. Олександр Ліберзон (свого часу керівник Спілки єврейської культури) разом з батьківським комітетом, якось організував екскурсію п’ятикласників з російськомовної школи №9 до одного з найвіддаленіших сіл Олександрійського району. Він попросив провести екскурсію з історії села на українській мові, і сам не соромився спілкуватися українською з місцевими дітьми-екскурсоводами. Щиро цікавився звичаями, місцевими легендами та побутом.  Співав він тоді, разом з дітьми, трьома мовами, проте не всі могли йому підспівувати.

Через місяць він запросив наших учнів знов таки ж на спільну з міськими дітьми автобусну екскурсію до Умані! Там ми всі разом і відвідали меморіальні місця пов’язані з історією та культурою українців, поляків, греків та євреїв. Найбільше захоплення викликав у всіх дітей всесвітньовідомий Національний дендрологічний парк «Софієвка».

Він був створений руками українських будівельників-кріпаків, за проектом польського архітектора Людвіга Метцеля, та по мотивам давньогрецької міфології. Цей парк є одним з семи чудес України, і яскравим доказом того, що  різні народи, коли вони не воюють, здатні спільно творити справжні дива. До речі, точні копії старовинних карет, що використовуються для прогулянок у парку, теж закуповують у Польщі.

Думаю, що досвід подібних маленьких і великих мандрівок – дозволяє дітям і міста, і села, швидше адаптуватися до реалій сучасного світу. Адже, як стверджують психологи, тільки те, що допомагає нашій адаптації –  є нормою. Все ж те, що заважає адаптації людини – нормою не є.     

                                                                       

                                                                                     

*Взято - http://m.censor.net.ua (22.08.16)

**Взято - http://galpravda.info/news/817.htm

Освітній простір Олександрійщини (частина 1)

«Человек образованный – тот, кто знает, где найти то, чего он не знает.»

                                                                                                        Георг Зиммель

Одного разу, а був це, здається,  2004-2005 навчальний рік, здійснили ми з моїм класом екскурсію до Олександрії. Програму погодили з батьківським комітетом, адміністрація змінила розклад (нам потрібен був четвер), і на шкільному автобусі рушили ми з Попельнастого до міста.

За попередньою домовленістю у редакції «Сільського вісника» і «Городского курьера» нам показали, як готуються матеріали до газети, як відбувається верстка та дизайн сторінок. Потім у типографії, що на вулиці Шевченка, ми познайомились з обладнанням і побачили сам процес друку. Отримати у четвер, прямо з верстата, свіженьку газету з післязавтрашніми новинами, на якій зазначено «субота» – було дивно не тільки для  восьмикласників!  

Також побували ми (під час прямого ефіру) в апаратній студії FM-радіо «Маяк», поспілкувалися з діджеєм, оглянули їхню радіовежу. Так само з увагою поставилися до нашої групи і у телестудії КТМ та телестудії ЛТД-контакт. Нам показали як монтуються відеоматеріали, ввімкнули освітлення на робочому місці ведучого новин, запустили телевізійні камери, монітори і телесуфлера. Була ще справжня церква та собор, танцювальна студія та гуртки Центру дитячо-юнацької творчості. І все це - в один день.

Проте «вишенькою на тортику» стала екскурсія по НВК «Олександрійський колегіум». Проводив її особисто тодішній директор, а нині перший віце-губернатор, Сергій Коваленко. Дякуючи йому, мій клас пережив тоді справжнє емоційне піднесення. Сільських дітей приємно здивувало – все. І рівень володіння німецькою мовою їх однолітків з колегіуму, і стиль спілкування між викладачами, і хлопці з футбольного класу, які щойно повернулися з Франції, і комп’ютерний центр, і актова та спортивні зали, і обід у їдальні для вчителів, і обладнання навчальних кабінетів, і психологічна атмосфера, і одяг, і зачіски…

Поверталися мої діти до села заглиблені в себе, мовчки. А найбільш обдарована та успішна в навчанні дитина – розплакалася. Проте прийняла рішення і через рік, не зважаючи на умовляння деяких вчителів, не пішла до 10-го класу, а стала супер-успішною студенткою. Спочатку технікуму, а потім й університету. (Тепер вже й успішно працює!) Згодом, її приклад почали наслідувати.

Бували такі роки у Попельнастому, коли весь 9-й клас ризикував, і рушав з рідної школи у доросле життя. Не всі стали переможцями, не всі були працелюбними, не всі завзято боролися за свою мрію, це - правда. Але діти,  що робили і роблять разом з батьками спробу «самостійного польоту» – безумовно викликають повагу.

Зрозуміло, що кількість учнів у школі зменшується, так само, як і навчальні години, і, відповідно, заробітна плата. Але педагоги мають бути чесними перед учнями, і дбати, перш за все, про інтереси дитини, а не про свої особисті. Це – фундаментальна ознака нашої професії.  

До речі, сьогодні вже можна зізнатися, що тоді,  у 2004-2005, «впливові люди» нашого села, наполегливо радили мені виключити з програми саме екскурсію до міської школи. Ви, читачу, теж вже розумієте, чому?

***

На минулому тижні відбулася надзвичайно важлива і знакова подія в освітньому просторі Олександрійщини. Повідомлення про неї прочитав на сайті  «Моя Александрія» з особливою увагою: «Олександрійська мерія і районна державна адміністрація підписали меморандум про співпрацю у освітній галузі сьогодні, 12 серпня.

Зустріч відбулася в приміщенні міської ради. Були присутні мер Степан Цапюк, голова Олександрійської РДА Богдан Куруп, перший віце-губернатор Сергій Коваленко.

«Багато років у нас не було співробітництва з райдержадміністрацією, і мені дуже приємно, що сьогодні ми сидимо за одним столом і розмірковуємо, як вдосконалити освітню галузь», - відзначив Цапюк на початку зустрічі.

Голова РДА Куруп окреслив напрямки співпраці. Це проведення спільного навчання, семінарів, тренінгів, конференцій; оздоровчі, мовні табори, зелений туризм, екскурсії; обмін досвідом і співпраця у галузях інформатики та профільного навчання; доступ сільських дітей до міських шкіл.»

Впевнений, що цей напрямок роботи має  величезний потенціал на довгострокову перспективу. Об’єднання зусиль міста і району в освітній та культурній галузі буде корисним не тільки обдарованим, а й звичайним учням. Як у селі, так і у місті – нам є чим поділитися з земляками.