Освітній простір Олександрійщини (частина 1)

«Человек образованный – тот, кто знает, где найти то, чего он не знает.»

                                                                                                        Георг Зиммель

Одного разу, а був це, здається,  2004-2005 навчальний рік, здійснили ми з моїм класом екскурсію до Олександрії. Програму погодили з батьківським комітетом, адміністрація змінила розклад (нам потрібен був четвер), і на шкільному автобусі рушили ми з Попельнастого до міста.

За попередньою домовленістю у редакції «Сільського вісника» і «Городского курьера» нам показали, як готуються матеріали до газети, як відбувається верстка та дизайн сторінок. Потім у типографії, що на вулиці Шевченка, ми познайомились з обладнанням і побачили сам процес друку. Отримати у четвер, прямо з верстата, свіженьку газету з післязавтрашніми новинами, на якій зазначено «субота» – було дивно не тільки для  восьмикласників!  

Також побували ми (під час прямого ефіру) в апаратній студії FM-радіо «Маяк», поспілкувалися з діджеєм, оглянули їхню радіовежу. Так само з увагою поставилися до нашої групи і у телестудії КТМ та телестудії ЛТД-контакт. Нам показали як монтуються відеоматеріали, ввімкнули освітлення на робочому місці ведучого новин, запустили телевізійні камери, монітори і телесуфлера. Була ще справжня церква та собор, танцювальна студія та гуртки Центру дитячо-юнацької творчості. І все це - в один день.

Проте «вишенькою на тортику» стала екскурсія по НВК «Олександрійський колегіум». Проводив її особисто тодішній директор, а нині перший віце-губернатор, Сергій Коваленко. Дякуючи йому, мій клас пережив тоді справжнє емоційне піднесення. Сільських дітей приємно здивувало – все. І рівень володіння німецькою мовою їх однолітків з колегіуму, і стиль спілкування між викладачами, і хлопці з футбольного класу, які щойно повернулися з Франції, і комп’ютерний центр, і актова та спортивні зали, і обід у їдальні для вчителів, і обладнання навчальних кабінетів, і психологічна атмосфера, і одяг, і зачіски…

Поверталися мої діти до села заглиблені в себе, мовчки. А найбільш обдарована та успішна в навчанні дитина – розплакалася. Проте прийняла рішення і через рік, не зважаючи на умовляння деяких вчителів, не пішла до 10-го класу, а стала супер-успішною студенткою. Спочатку технікуму, а потім й університету. (Тепер вже й успішно працює!) Згодом, її приклад почали наслідувати.

Бували такі роки у Попельнастому, коли весь 9-й клас ризикував, і рушав з рідної школи у доросле життя. Не всі стали переможцями, не всі були працелюбними, не всі завзято боролися за свою мрію, це - правда. Але діти,  що робили і роблять разом з батьками спробу «самостійного польоту» – безумовно викликають повагу.

Зрозуміло, що кількість учнів у школі зменшується, так само, як і навчальні години, і, відповідно, заробітна плата. Але педагоги мають бути чесними перед учнями, і дбати, перш за все, про інтереси дитини, а не про свої особисті. Це – фундаментальна ознака нашої професії.  

До речі, сьогодні вже можна зізнатися, що тоді,  у 2004-2005, «впливові люди» нашого села, наполегливо радили мені виключити з програми саме екскурсію до міської школи. Ви, читачу, теж вже розумієте, чому?

***

На минулому тижні відбулася надзвичайно важлива і знакова подія в освітньому просторі Олександрійщини. Повідомлення про неї прочитав на сайті  «Моя Александрія» з особливою увагою: «Олександрійська мерія і районна державна адміністрація підписали меморандум про співпрацю у освітній галузі сьогодні, 12 серпня.

Зустріч відбулася в приміщенні міської ради. Були присутні мер Степан Цапюк, голова Олександрійської РДА Богдан Куруп, перший віце-губернатор Сергій Коваленко.

«Багато років у нас не було співробітництва з райдержадміністрацією, і мені дуже приємно, що сьогодні ми сидимо за одним столом і розмірковуємо, як вдосконалити освітню галузь», - відзначив Цапюк на початку зустрічі.

Голова РДА Куруп окреслив напрямки співпраці. Це проведення спільного навчання, семінарів, тренінгів, конференцій; оздоровчі, мовні табори, зелений туризм, екскурсії; обмін досвідом і співпраця у галузях інформатики та профільного навчання; доступ сільських дітей до міських шкіл.»

Впевнений, що цей напрямок роботи має  величезний потенціал на довгострокову перспективу. Об’єднання зусиль міста і району в освітній та культурній галузі буде корисним не тільки обдарованим, а й звичайним учням. Як у селі, так і у місті – нам є чим поділитися з земляками.

                                                                        

"Базари" на Базарній

"У дітей немає ні минулого, ні майбутнього. проте вони, на відміну від дорослих, вміють користуватися теперішнім."

NN

Діти завжди "плутаються під ногами" у дорослих. Дорослі такі"великі", такі "серйозні". Вони займають так багато місця, ходять серединою вулиці, голосно розмовляють, поспішають і постійно запізнюються...

Але якщо нишком поспостерігать за ними, стане зрозуміло, які вони кумедні і не впевнені у собі. Що-що, а час на спостереження у дітей завжди був і є!  

"Над всеми воротами..."

"Над всеми воротами были выставлены национальные (...) флаги. По ним  Петя привык судить о богатстве домовладельца. Были флаги небольшие, полинявшие, на коротких палках, кое-как привязанных к воротам. Были совершенно новые, громадные, обшитые (...) шнуром с пышными (...) кистями до самого тротуара."
                                                                 Валентин Катаев. Белеет парус одинокий

Майже на всіх будинках по вулиці Базарній (так само як і на інших вулицях в історичній частині Одеси) збереглися металеві підставки під прапори. Їх форма різноманітна, стилістично узгоджена і з архітектурою будинку, і з візерунком на гратах воріт, і з фінансовими можливостями домовласника.

Мій провідник показав декілька таких зразків. Тримаються вони за стіну досить міцно, не зважаючи на те, що витримали не одну окупацію, та безліч режимів, урядів, царів, президентів і державних утворень.

Для захисту стін будинку від пошкоджень колесами возів та карет – здавна використовували чавунні тумби. Поділюся з вами таємницею - мені вони і сьогодні нагадують піратські гармати, вкопані біля стін приморської фортеці.

Проте, сама Одеса - це справжня літературна фортеця. Письменники, чия творчість починалася, або була пов'язана з цим містом - тримаються серед зразкових, не зважаючи на чергові зміни влади і прапорів. Підтверджує це - літературний музей міста. 

Саме тут вас не тільки ознайомлять із зоряним сузір'ям одеських письменників, а й розкажуть (якщо поталанить!) про неофіційні і таємничі куточки на літературній карті міста.

Коло воріт - навиворіт

"Он принадлежал к категории так называемых "уличных мальчиков", а потому знакомства у него были обширные" 
                                                                               Валентин Катаев. Белеет парус одинокий

Звісна річ, по Одесі можна помандрувати екскурсійним автобусом. Побачити місто з вікна. Але ми обрали інший шлях. Син моїх знайомих, з дозволу батьків, показав мені  місто по-своєму.

Дуже хотілося побачити ті куточки, що пов`язані з Валентином Катаєвим. Пацан поставився до цього просто. Сказав: "Без базара. Гуляем по Базарной". І ми рушили у нутрощі міста.

Це двір, а он - і вікна квартири, в якій колись жила родина Катаєвих. Саме цей двір і світ навколо нього став відомий читачам, як світ героїв повісті "Белеет парус одинокий".

 Тут так затишно, неначе міста зовсім не існує. Тут чути тільки гомін двору, відчувається його особливий, приморський ритм, затишок і прохолода. Ну ладно, ще пахне смаженими бичками,  і...

Невипадково у більшості старих дворів були свої водорозбірні колонки. В колишньому дворі Катаєвих вона і сьогодні працює. Я також з неї пив. Отже, початок є! Ну що, рушили далі?

Старі фотографії. Такі да...

"Он принадлежал к категории так называемых "уличных мальчиков", а потому знакомства у него были обширные" 
                                                                               Валентин Катаев. Белеет парус одинокий

Добре, коли є домашній архів. І час на мандрівки по ньому. Там іноді трапляються дивні знахідки. Це фото 1982, або 1983 року.

Між двома табірними змінами я затримався на декілька днів у Одесі. Серія фотографій "Город во власти детей" готувалася до фестивалю короткометражних фільмів. Але виставка після того, ніде більше не демонструвалася. А потім пройшло стільки часу...

Знахідка цих чорно-білих фотонегативів не тільки сколихнула спогади, але й підказала їдею: "А якщо пройтися по тим самим, і не тим самим містам з цифровим апаратом... Що змінилося в місті за 35 років? Чи не вивітрився дух Ільфа і Петрова? У що грають сучасні "гаврики"? І як там Беня Крік?" Так і розпочалася нова пригода.

"Я вам не скажу за всю Одессу..."

Літературне краєзнавство - один з перспективних напрямків напрямків роботи з учнями. Як на уроках української літератури, так і зарубіжної.

Розпочинаємо серію публікацій про літературні (і не тільки) маршрути Одеси. Це місто - маленька модель художнього Всесвіту, на прикладі якого зрозумілішими стають деякі літературні процеси і явища, що у шкільному курсі вивчаються лише теоритично.

Географічне розташування Олександрії дозволяє дістатися до Одеси зручним нічним потягом, провести там один з вихідних, і повернутися на перший урок у понеділок. З багажем практичних навичок і нових знань.

Тож вас чекають розповіді про вже виконану роботу і запрошення до наших нових проектів. Весна - неодмінно настане. Приєднуйтесь!