"Базари" на Базарній

"У дітей немає ні минулого, ні майбутнього. проте вони, на відміну від дорослих, вміють користуватися теперішнім."

NN

Діти завжди "плутаються під ногами" у дорослих. Дорослі такі"великі", такі "серйозні". Вони займають так багато місця, ходять серединою вулиці, голосно розмовляють, поспішають і постійно запізнюються...

Але якщо нишком поспостерігать за ними, стане зрозуміло, які вони кумедні і не впевнені у собі. Що-що, а час на спостереження у дітей завжди був і є!  

"Над всеми воротами..."

"Над всеми воротами были выставлены национальные (...) флаги. По ним  Петя привык судить о богатстве домовладельца. Были флаги небольшие, полинявшие, на коротких палках, кое-как привязанных к воротам. Были совершенно новые, громадные, обшитые (...) шнуром с пышными (...) кистями до самого тротуара."
                                                                 Валентин Катаев. Белеет парус одинокий

Майже на всіх будинках по вулиці Базарній (так само як і на інших вулицях в історичній частині Одеси) збереглися металеві підставки під прапори. Їх форма різноманітна, стилістично узгоджена і з архітектурою будинку, і з візерунком на гратах воріт, і з фінансовими можливостями домовласника.

Мій провідник показав декілька таких зразків. Тримаються вони за стіну досить міцно, не зважаючи на те, що витримали не одну окупацію, та безліч режимів, урядів, царів, президентів і державних утворень.

Для захисту стін будинку від пошкоджень колесами возів та карет – здавна використовували чавунні тумби. Поділюся з вами таємницею - мені вони і сьогодні нагадують піратські гармати, вкопані біля стін приморської фортеці.

Проте, сама Одеса - це справжня літературна фортеця. Письменники, чия творчість починалася, або була пов'язана з цим містом - тримаються серед зразкових, не зважаючи на чергові зміни влади і прапорів. Підтверджує це - літературний музей міста. 

Саме тут вас не тільки ознайомлять із зоряним сузір'ям одеських письменників, а й розкажуть (якщо поталанить!) про неофіційні і таємничі куточки на літературній карті міста.

Коло воріт - навиворіт

"Он принадлежал к категории так называемых "уличных мальчиков", а потому знакомства у него были обширные" 
                                                                               Валентин Катаев. Белеет парус одинокий

Звісна річ, по Одесі можна помандрувати екскурсійним автобусом. Побачити місто з вікна. Але ми обрали інший шлях. Син моїх знайомих, з дозволу батьків, показав мені  місто по-своєму.

Дуже хотілося побачити ті куточки, що пов`язані з Валентином Катаєвим. Пацан поставився до цього просто. Сказав: "Без базара. Гуляем по Базарной". І ми рушили у нутрощі міста.

Це двір, а он - і вікна квартири, в якій колись жила родина Катаєвих. Саме цей двір і світ навколо нього став відомий читачам, як світ героїв повісті "Белеет парус одинокий".

 Тут так затишно, неначе міста зовсім не існує. Тут чути тільки гомін двору, відчувається його особливий, приморський ритм, затишок і прохолода. Ну ладно, ще пахне смаженими бичками,  і...

Невипадково у більшості старих дворів були свої водорозбірні колонки. В колишньому дворі Катаєвих вона і сьогодні працює. Я також з неї пив. Отже, початок є! Ну що, рушили далі?

Старі фотографії. Такі да...

"Он принадлежал к категории так называемых "уличных мальчиков", а потому знакомства у него были обширные" 
                                                                               Валентин Катаев. Белеет парус одинокий

Добре, коли є домашній архів. І час на мандрівки по ньому. Там іноді трапляються дивні знахідки. Це фото 1982, або 1983 року.

Між двома табірними змінами я затримався на декілька днів у Одесі. Серія фотографій "Город во власти детей" готувалася до фестивалю короткометражних фільмів. Але виставка після того, ніде більше не демонструвалася. А потім пройшло стільки часу...

Знахідка цих чорно-білих фотонегативів не тільки сколихнула спогади, але й підказала їдею: "А якщо пройтися по тим самим, і не тим самим містам з цифровим апаратом... Що змінилося в місті за 35 років? Чи не вивітрився дух Ільфа і Петрова? У що грають сучасні "гаврики"? І як там Беня Крік?" Так і розпочалася нова пригода.

"Я вам не скажу за всю Одессу..."

Літературне краєзнавство - один з перспективних напрямків напрямків роботи з учнями. Як на уроках української літератури, так і зарубіжної.

Розпочинаємо серію публікацій про літературні (і не тільки) маршрути Одеси. Це місто - маленька модель художнього Всесвіту, на прикладі якого зрозумілішими стають деякі літературні процеси і явища, що у шкільному курсі вивчаються лише теоритично.

Географічне розташування Олександрії дозволяє дістатися до Одеси зручним нічним потягом, провести там один з вихідних, і повернутися на перший урок у понеділок. З багажем практичних навичок і нових знань.

Тож вас чекають розповіді про вже виконану роботу і запрошення до наших нових проектів. Весна - неодмінно настане. Приєднуйтесь!    

     Барокову книгу олександрійця Валерія Жванка         представили у столичному музеї

У київському музеї відомого письменника Шолом-Алейхема презентували книжку дослідника з Кіровоградщини, лауреата премії імені Володимира Ястребова, педагога і цікавої, непересічної постаті сучасного краєзнавства нашого степового краю Валерія Жванка. Презентували його «Барокові закапелки Олександрії» – книгу із 270 сторінками цікавих і яскравих текстів та авторських фото.

Місце проведення презентації, як кажуть, козирне – центр Києва. Тут сучасне мистецтво Пінчук-арт-центру є сусідом Бессарабського ринку та найбільшої ділової артерії столиці – Хрещатика. Але в цьому химерному, практично бароковому поєднанні минулого і сучасного, ділового і мистецького є схожі риси із книгою олександрійця Валерія Жванка. Він пише історію рідного міста, рідного краю, представляючи її у світі, який  об’ємний, живий, наповнений враженнями, відчуттями та пошуками.
 
Можливо, саме тому 15 листопада зал столичного музею Шолом-Алейхема заледве вмістив всіх, хто бажав потрапити на презентацію. І були тут і школярі, і вже вкриті сивиною люди, і студенти, і люди середнього віку, а загалом всі, кого можна зарахувати до любителів красного письменства, а ще до діаспори з Олександрії чи взагалі з Кіровоградщини. Вони прийшли почути та побачити світ багатовимірного рідного міста, де живуть і працюють люди різних націй, де співіснують різні культури й є різні світогляди.
 
Варто згадати, що на київській презентації дали власну оцінку цій книзі (і ці оцінки були схвальні) письменник і поет Йосип Спектор, кіровоградська журналістка Людмила Макей. А очільник Олександрійської організації Національної спілки журналістів України Ірина Балашова висловила думку щодо актуальності видання. Вона підкреслила, що в книзі Жванка вже давно живуть одним життям місто та район, не поділяють на своїх та чужих жителі однієї громади, що гуртується навколо назви “Олександрія”.
 
Автор цих рядків, виступаючи на презентації, розповів про велику любов Валерія Жванка до рідного міста і про те, що за простою та доступною мовою книги, яка наповнена яскравими образами, насправді прихована професійна праця краєзнавця, етнографа, людини, що знається на мистецтві та літературі, може по-філософськи глибинно досліджувати і сприймати життя та людей.
 
Сім’я Жванків: педагог і поет Зінаїда Жванко, краєзнавець і педагог Валерій Жванко, донька Оксана Мальована (Жванко), яка є педагогом і в той же час автором графічних робіт, на думку Йосипа Спектора,– це образ чехівської інтелігентної сім’ї, яка несе у народ, до простих людей, світло культури. З таким висловлюванням важко не погодитись.
 
Залишивши свого часу затишну теплу міську квартиру в Олександрії і обравши собі нову домівку серед степів та вільних вітрів села Попельнастого, Жванко ще більше уваги став приділяти творчості, він бачить і знаходить прекрасне в простому і звичному, намагається висвітлити це у своїх роботах. До речі, разом із книгою презентували киянам і роботи Оксани Мальованої, яка перетворилась у залі музею з викладача в автора цікавих графічних робіт, деякі з яких прикрасили видання батька.
 
Не думаю, що зараз є потреба перераховувати всі здобутки автора на професійній та краєзнавчій ниві. Це справа іншої публікації. А от сказати про тих, без чиєї допомоги книжка залишилась би лише авторською ідеєю і не змогла б прийти до широкого кола читачів, варто: це Віктор Недобиткін, Любов Мороз. І, звісно, цілий колектив людей, які допомагали у народженні видання і яких згадує автор у книзі.
 
А про що ж, запитає читач, книга? Про це важко розповісти у статті. Бо, незважаючи на скромний обсяг, книжка Валерія Жванка настільки різна, що залишається лише процитувати декілька заголовків окремих розповідей: “Лексикон інтимних закапелків Олександрії”, “Смак життя”, “Магічне коло – коло хати”, “Понарошку Сталін”, “Розкопки” театральної Олександрії”, “Радість і жах польоту”. А ще ж є і російськомовна частина книги, де свої цікавинки – “Тайны старой синагоги», «Главная книга города Александрии», «Улица башен». Мені здається, що тільки перелік цих заголовків може заінтригувати читача, щоби він  звернув увагу на талановито написану книгу. Зрештою, саме у цьому і було завдання статті. До речі, книжка у бібліотеках є. Спробуйте прочитати  – ви насправді отримаєте насолоду від барокових закутків, таємниць та простих істин Валерія Жванка.

Віктор ГОЛОБОРОДЬКО

"Нарнодне слово", четвер, 26 листопада 2015 року, № 48 (3226)